ІСТОРІЯ ШКІЛЬНИЦТВА І ОСВІТИ В ПОКАЩЕВІ
Перші письмові відомості про школу в Покащеві відносяться до 1888 року. Тоді в Покащеві разом з побудовою нової церкви було зведено приміщення двохкласного училища, в якому вчилися 4 роки (1 клас – 2 роки). У 1915 році церква I школа були знищені австроугорцями, розібрані на облаштування бліндажів, адже поблизу села проходила лінія фронту. Залишився фундамент школи (на сучасному подвір'ї Єзерської Л.П.). Із залишків фундаменту видно – це була будівля 16 : 7,5 метрів: чотири класні кімнати, учительська, очевидно, і підсобне приміщення.
Після війни 1920 -1927 років діти навчалися по хатах. Займалися з ними священик і вчитель з Олики, на жаль, прізвище невідоме.
У 1927 році поміщик з Хорлуп пан Галік будує школу на Колонії і аж до 1939 року опікується нею, виплачуючи заробітну плату вчителям і повністю забезпечуючи навчальний процес. До речі, зарплата вчителя в місяць рівнялась вартості двох корів або двом тоннам пшениці. Правда, школа була польською. Учням навіть на перервах заборонялося між собою спілкуватися українською мовою. Як переказують тепер ще живі учні тієї школи (Хазанюк М. П., Хазанюк С. П.), в школі застосовувались фізичні покарання за будь-яку провину, а надто за "хлопську" мову.
Була школа і українська, діти вчилися по хатах, вчителями цієї школи були українці. Прізвище одного з них відоме – Петрочук (рідня відомого в Ківерцях рухівця).
Де ж продовжували освіту покащівці? Дехто в Олиці, але основна маса задовільнялась початковою освітою – час був такий. Правда, троє громадян Ільчук Григорій Опанасович, Пилипчук Петро Марковим і Пилипчук Михайло Григорович одержали гімназійну освіту в Луцьку. Ільчук М. О. та Пилипчук П. М. вчилися у Варшаві. Перший – в університеті і став юристом, згодом очолив молодіжну організацію ОУН і загинув у серпні 1943 року від кулі мадяр.
Пилипчук П. М. вчився у Варшавській льотній школі, яку не закінчив через польсько-німецьку війну. В час німецької окупації працював вчителем у с. Ботин Луцького району. Повертаючись з роботи, зустрівся з німцями і був вбитий. Це було в 1943 році у травні місяці.
А Пилипчук Михайло Григорович був на фронті, отримав поранення. Після війни працював головним бухгалтером у колгоспі "Шлях Леніна". Помер уже після проголошення незалежності, яку він радо вітав.
Восени 1939 року польська і українська школи об’єдналися і оселилися в маєтку покащівського землевласника Александра Ляуби. Це було велике, красиве, зручне приміщення з парком, танцювальним майданчиком, садом, фонтаном, поруч ставок. Проте влітку 1943 року в приміщення, за вказівкою керівництва ОУН нанесли соломи і підпалили. Мотив: не буде, приміщення – німці не матимуть де квартирувати. Так було знищено окрасу не тільки Покащева, але і цілої округи.
Після війни школу було відновлено як початкову. Діти навчались у приміщенні старої польської школи, а 5-7 класи закінчували в Одерадах і Хорлупах. Так було до 1947 року. В тому році з’явилися приміщення репресованих "куркулів" і школа стала семирічною.
Проте учнів збільшувалось. У 1960 році було побудовано два будинки (збірні) з чотирма класними кімнатами. Таким чином школа була розташована у 5 приміщеннях: 2 на Колонії (стара школа і хата Петльовського Івана) і в центрі села хата Пилипчука Павла, а також уже згадувані фінські будиночки біля контори колгоспу.
З 1958 року школа стала восьмирічною. При ній було відкрито школу сільської молоді, яку згодом реорганізовано в консультпункт ківерцівської вечірньої школи.
У 1964 році керівник колгоспу Ройко Олександр Сидорович приймає рішення про будівництво типової школи. У 1967 році було розпочато будівництво і в 1970 році здано з хорошою якістю. Побудували школу Олицькі сільбудівці, керівники Балковий і Дорик.
До 1994 року школа була неповною середньою, а з 1994 – середньою. За період з 1949 по 1994 рік зі школи випущено 1017 учнів, з них 130 одержали вищу освіту, 210 – середню спеціальну. Серед випускників школи професор ВДУ ім. Лесі Українки Мірченко М. В. (1965 р.)
У 1996 році відбувся перший, випуск учнів 11 класу. Загалом за 7 років середньої школи випущено 1000 учнІв.
Лучинець В. В. (Травень 2003 рік.)